Іноді трапляються нагороди, які нікому не відомі. Кожен досвідчений фалерист, хоч раз у житті, зустрічав такі. Окрему категорію нагород, “без історії” — колекціонери називають “фантазійними”. На вигляд вони відповідають військовій стилістиці, мають елементи приналежності до певного закладу, події, нагоди, номер на реверсі з прізвищем власника, елементи старіння. Але не кожен рідкісний знак можна причисляти до унікального, як і стверджувати про його фантазійність, доки не буде доведене інше.

Фалеристи керуються своїм досвідом і обізнанністю колекцій військових нагород і тематики, але є ще фахівці, які тісно пов’язані з історією, у тому числі військовою — це генеалоги.
Їм досить часто доводиться мати справу з пошуком відомостей про зниклих безвісти, дослідженням бойового шляху військового та його нагород. Генеалоги різносторонньо підходять до вивчення історії і звертають увагу на найдрібніші деталі.
Яскравим прикладом тому є дослідження та пошук відомостей про мало відомий нагрудний знак “V-років ПТУ НКВС УСРР”. На реверсі: “Л. Я. Гашенко”. №14. Розмір 43х35 мм. Метал, срібло, позолота, емаль. Вага знака, 18,72 гр. Стан VF-XF.


Знак виготовлений у невідомій майстерні приблизно 1920-30-х роках. При первинному огляді, досвідченні фалеристи не відразу змогли дати однозначну відповідь. Одні стверджували: “нікому не відомий знак, — значить фантазія”, інші сумнівались, дехто вагався, але ніхто не міг сто відсотково заперечити, або підтвердити свої слова, — лише припущення. Все може бути, особливо, якщо мова йдеться про дійсно унікальну нагороду.

З жодним із шанованих експертів не погодились історики-генеалоги. Для них не все так однозначно. Інтригою цієї історії стало слово краєзнавців та … ювеліра!!!
Кожен генеалог, приступаючи до пошукової роботи, перш за все, проводить первинний огляд речі, опрацьовує історичні матеріали, працює з архівними та іншими установами, потім систематизує матеріал і разом експертами робить висновки.

Так, геральдисти розповіли, що зелений колір використовують в геральдиці артилерії, прикордонній службі, сільському господарстві і військах танкової оборони. Ромб та лаврова гілка символізує науку, знання, приналежність до певного навчального закладу. Після цього постало завдання віднайти сам навчальний заклад. Коло пошуку почало звужуватися, але виникла проблема з пошуком самого власника знака.

Дослідники почали переглядати всі доступні інтернет ресурси: pamyat-naroda.ru, obd-memorial.ru, ru.stsg.de, memory-book.ua та ін. відомі джерела. В результаті було виявлено декілька ймовірних “претендентів” з прізвищем Гашенко. Данні про кожного перевіряли на відношення до нагрудного знаку. Переглядались відомості про бойовий шлях кожного з них: де народився, що закінчував, яким військоматом призваний.

У нагороді поруч з іменем значилась літера “Л” тобто означає звання — лейтенант. Його присвоювали випускникам військових училищ, причому до початку Другої світової війни.
Під час війни у навчальних закладах курсанти не встигали проходити повний курс навчання і випускники отримували звання сержанта. Це означає, що Гашенко закінчив навчання до 1941 року.

Про часові історичні межі розповідала абревіатура НКВС УСРР, згідно історії, це період 07.11. 1917 — 19.03. 1946 року. Далі була проведена робота з базою данних навчальних закладів та підпорядкованих установ до структури НКВС УСРР. СРСР активно займався не тільки індустріальним розвитком, а й активною оборонною промисловістю та підготовкою кадрів. В найбільших містах Україні запроваждуються курси, відкриваються школи, училища. Пошукова робота перейшла зі стадії вивчення, наповнення матеріалознавчою базою, у активну і тісну співпрацю з ахівними установами, військоматами з залученням краєзнавців та інших фахівців.

Пошук нагадував справжнє детективне розслідування: запити, звернення, некваплива робота архіваріусів, не належне збереження фондів, втрата досвідченного історика та запити без відповіді … і все це під час пандемії.
Перші роз’яснення надіслали з Центру краєзнавства імені академіка П.Т. Тронька (структурним підрозділом при Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна). Вони провели активний пошук у архівних установах Харківської обл. і надали характеристику військових навчальних закладів м. Харкова, які діяли за часів НКВС. На думку харківських спеціалістів, “…нагрудний знак належить до групи ювілейних (пам’ятних) знаків і датується періодом 1929-1934 років. Стосовно походження, данний знак може бути відзнакою випускника училища/школи прикордонників системи військових навчальних закладів НКВС або бути знаком співробітника позавідомчої охорони при силових структурах НКВС”.

Напис на реверсі вказував на власника знака: О.Я. (можливо Л.Я. )Гашенко. У базі учасників війни було декілька “кандидатів”: військовий льотчик прикордонної охорони, автомеханік, агромеханік, пикордонник та працівник відомчої охорони.

Таким чином, в наше поле дослідної діяльності потрапило Харківське військове училище ім. Ф. Е. Дзержинського. Воно було засноване 26 грудня 1931 року, згідно приказу колегії Об’єднаного державного, політичного управління (ОДПУ) у передмісті м. Харкова Помірках.

Спочатку це була “Друга нормальна школа прикордонної охорони військ ОДПУ”. Вона готувала командирів-кавалеристів, командирів-піхотинців, льотчиків, автомобілістів, танкістів, а також збройових та авіаційних техніків для прикордонних та внутрішніх військ, терміном навчання 2 роки, для льотчиків -3 роки.
Після квітня 1938 року школа стала називатися «Харьковское военное училище пограничных и внутренних войск НКВД им.Ф.Э.Дзержинского. Заклад змінив назву, але не основне завдання – займатися підготовкою висококваліфікованих кадрових командирів.

Історики розповіли про підготовку військових пілотів у стінах харківської школи прикордонників і про військову службу ймовірного власника знака — лейтенанта Гашенка. Під час війни він був військовим льотчиком і мав численну кількість нагород за проявленний героїзм і мужність. Залишалось довести факт навчання Гашенка у Харківському військовому училищи і документально це підтвердити. Але деталь в його біографії перекреслювала всю дослідну роботу: Гашенко закінчив Балашовську військову авіашколу.
Здаватись все одно було зарано!

Через деякий час на одному з форумів випускників військових училищ вдалося дізнатись про переїзд Харківського училища у зв’язку з військовими подіями. Курсанти закінчували навчання вже на новому місці, а дехто в іншій школі.
Кожен новий факт подавав надію на успішне розслідування. Нагрудний знак, про який ніхто нічого не знав, раптом став цікавим для багатьох істориків та дослідників. Історичний детектив ніяк не хотів закінчуватися. І він продовжився.
Про нашу дослідну роботу дізнались за кордоном і звернулись з особистим проханням в проведенні генеалогічного дослідження для громадинина Ізраілю, дідусь котрого до війні жив в Україні. На той момент ніхто не міг подумати, що ці історії можуть бути пов’язані саме з виготовленням нагород для навчальних закладів.

При знайомстві з замовником, стало відомо, що не всі нагороди, а особливо нагрудні знаки учбових закладів, були затвердженні на державному рівні і виготовлялися за встановленим і спеціально розробленним зразком.
У стінах навчальних закладів існувала традиція вручати нагрудні знаки кращим своїм випускникам. Так було до жовтневих подій.

Революція 1917 року практично скасувала традицію знака випускника, так як це вважалось атрибутом царської Росії. Встановлені порядки червоноармійців не вписувались у “новий ленінський світ”. Але випускники шкіл та училищ бажали продовжувати стару добру традицію і щоб зберегти пам’ ять про навчання, замовляли знаки за власний кошт у місцевих ювелірів.

Революціонери тільки з 1940 року розробили спеціальний символ — металевий ромб з кольоровою емаллю, який вручали відмінникам навчання. Емблема символізувала галузь навчального закладу — сільське господарство, промисловість та ін.
Потім у 1945 року у дизайн знаку додали зображення герба СССР, а у 1958 році затвердили постанову запровадження нагрудного знаку для будь-якого навчального закладу країни — школи, училища, ВУЗу. Саму ж форму ромба, як символ нагрудного знаку навчальних закладів, затвердили тільки у 1961 році. Після цього змінювалась лише абревіатура закладів.

Про ювелірний спосіб виготовлення нагрудних знаків у місцевих майстрів розповів новий замовник з Ізраілю. Він розповів, що його дід до війни займався ювелірною справою і часто брав замовлення від випускників навчання.
Переглядаючи старі папери, онук натрапив на папку з малюнками, серед яких були ескізи. За словами замовника, “наш” нагрудний знак “V-років ПТУ НКВС УСРР” походить на той, що зображений на одному з таких. Дізнатись про це було просто вражаюче…

“Ювелірні знаки”, як дехто їх називає, не були затверджені на державному рівні, але вони існували, хоч і виготовлялися “підпільно” у місцевих ювелірів.
Як до них ставитися і оцінювати? Питання досить суперечливе… Кожен нехай вирішує для себе сам. Однозначно: такі речі унікальні і, в історичному розумінні, є безцінними.
Історики дослідники ставляться до них, як до культурної спадщини. Кожна нагорода і деталь для них несе інформаційний посил, виконує освітню, пізнавальну та виховну роль для сучасного покоління. Геральдисти та ювеліри мають своє бачення і розглядають такі речі з позиції майстерності. Фалеристам не слід бути категоричними і відразу відносити нагороду до “неліквіду”.
Такі знаки не слід плутати з комерційними, які виготовляються сучасними “майстрами” задля наживи і вводять в оману не тільки фалеристів-початківців. Найголовніше, що кожен повинен підкреслити: нічого не буває випадковим. Кожна деталь, це частинка історії, яку творимо ми з вами.

Історія з нагрудним знаком вражає, захоплює і породжує нові питання, відповіді на які слід ще віднайти. Вона не закінчується, а продовжується далі. По переду ще багато цікавого і не розкритого. Кожна найменша деталь має величезне значення для нашого спільного майбутнього, де кожен з нас дослідник і учасник.
Не в кожної нагороди є документ, але в кожної є своя історія і вона набато цінніша за папір.

Олександра Дорошенко