Ювелірна робота

Іноді трапляються нагороди, які нікому не відомі. Кожен досвідчений фалерист, хоч раз у житті, зустрічав такі. Окрему категорію нагород, “без історії” — колекціонери називають “фантазійними”. На вигляд вони відповідають військовій стилістиці, мають елементи приналежності до певного закладу, події, нагоди, номер на реверсі з прізвищем власника, елементи старіння. Але не кожен рідкісний знак можна причисляти до унікального, як і стверджувати про його фантазійність, доки не буде доведене інше.

Фалеристи керуються своїм досвідом і обізнанністю колекцій військових нагород і тематики, але є ще фахівці, які тісно пов’язані з історією, у тому числі військовою — це генеалоги.
Їм досить часто доводиться мати справу з пошуком відомостей про зниклих безвісти, дослідженням бойового шляху військового та його нагород. Генеалоги різносторонньо підходять до вивчення історії і звертають увагу на найдрібніші деталі.
Яскравим прикладом тому є дослідження та пошук відомостей про мало відомий нагрудний знак “V-років ПТУ НКВС УСРР”. На реверсі: “Л. Я. Гашенко”. №14. Розмір 43х35 мм. Метал, срібло, позолота, емаль. Вага знака, 18,72 гр. Стан VF-XF.


Знак виготовлений у невідомій майстерні приблизно 1920-30-х роках. При первинному огляді, досвідченні фалеристи не відразу змогли дати однозначну відповідь. Одні стверджували: “нікому не відомий знак, — значить фантазія”, інші сумнівались, дехто вагався, але ніхто не міг сто відсотково заперечити, або підтвердити свої слова, — лише припущення. Все може бути, особливо, якщо мова йдеться про дійсно унікальну нагороду.

З жодним із шанованих експертів не погодились історики-генеалоги. Для них не все так однозначно. Інтригою цієї історії стало слово краєзнавців та … ювеліра!!!
Кожен генеалог, приступаючи до пошукової роботи, перш за все, проводить первинний огляд речі, опрацьовує історичні матеріали, працює з архівними та іншими установами, потім систематизує матеріал і разом експертами робить висновки.

Так, геральдисти розповіли, що зелений колір використовують в геральдиці артилерії, прикордонній службі, сільському господарстві і військах танкової оборони. Ромб та лаврова гілка символізує науку, знання, приналежність до певного навчального закладу. Після цього постало завдання віднайти сам навчальний заклад. Коло пошуку почало звужуватися, але виникла проблема з пошуком самого власника знака.

Дослідники почали переглядати всі доступні інтернет ресурси: pamyat-naroda.ru, obd-memorial.ru, ru.stsg.de, memory-book.ua та ін. відомі джерела. В результаті було виявлено декілька ймовірних “претендентів” з прізвищем Гашенко. Данні про кожного перевіряли на відношення до нагрудного знаку. Переглядались відомості про бойовий шлях кожного з них: де народився, що закінчував, яким військоматом призваний.

У нагороді поруч з іменем значилась літера “Л” тобто означає звання — лейтенант. Його присвоювали випускникам військових училищ, причому до початку Другої світової війни.
Під час війни у навчальних закладах курсанти не встигали проходити повний курс навчання і випускники отримували звання сержанта. Це означає, що Гашенко закінчив навчання до 1941 року.

Про часові історичні межі розповідала абревіатура НКВС УСРР, згідно історії, це період 07.11. 1917 — 19.03. 1946 року. Далі була проведена робота з базою данних навчальних закладів та підпорядкованих установ до структури НКВС УСРР. СРСР активно займався не тільки індустріальним розвитком, а й активною оборонною промисловістю та підготовкою кадрів. В найбільших містах Україні запроваждуються курси, відкриваються школи, училища. Пошукова робота перейшла зі стадії вивчення, наповнення матеріалознавчою базою, у активну і тісну співпрацю з ахівними установами, військоматами з залученням краєзнавців та інших фахівців.

Пошук нагадував справжнє детективне розслідування: запити, звернення, некваплива робота архіваріусів, не належне збереження фондів, втрата досвідченного історика та запити без відповіді … і все це під час пандемії.
Перші роз’яснення надіслали з Центру краєзнавства імені академіка П.Т. Тронька (структурним підрозділом при Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна). Вони провели активний пошук у архівних установах Харківської обл. і надали характеристику військових навчальних закладів м. Харкова, які діяли за часів НКВС. На думку харківських спеціалістів, “…нагрудний знак належить до групи ювілейних (пам’ятних) знаків і датується періодом 1929-1934 років. Стосовно походження, данний знак може бути відзнакою випускника училища/школи прикордонників системи військових навчальних закладів НКВС або бути знаком співробітника позавідомчої охорони при силових структурах НКВС”.

Напис на реверсі вказував на власника знака: О.Я. (можливо Л.Я. )Гашенко. У базі учасників війни було декілька “кандидатів”: військовий льотчик прикордонної охорони, автомеханік, агромеханік, пикордонник та працівник відомчої охорони.

Таким чином, в наше поле дослідної діяльності потрапило Харківське військове училище ім. Ф. Е. Дзержинського. Воно було засноване 26 грудня 1931 року, згідно приказу колегії Об’єднаного державного, політичного управління (ОДПУ) у передмісті м. Харкова Помірках.

Спочатку це була “Друга нормальна школа прикордонної охорони військ ОДПУ”. Вона готувала командирів-кавалеристів, командирів-піхотинців, льотчиків, автомобілістів, танкістів, а також збройових та авіаційних техніків для прикордонних та внутрішніх військ, терміном навчання 2 роки, для льотчиків -3 роки.
Після квітня 1938 року школа стала називатися «Харьковское военное училище пограничных и внутренних войск НКВД им.Ф.Э.Дзержинского. Заклад змінив назву, але не основне завдання – займатися підготовкою висококваліфікованих кадрових командирів.

Історики розповіли про підготовку військових пілотів у стінах харківської школи прикордонників і про військову службу ймовірного власника знака — лейтенанта Гашенка. Під час війни він був військовим льотчиком і мав численну кількість нагород за проявленний героїзм і мужність. Залишалось довести факт навчання Гашенка у Харківському військовому училищи і документально це підтвердити. Але деталь в його біографії перекреслювала всю дослідну роботу: Гашенко закінчив Балашовську військову авіашколу.
Здаватись все одно було зарано!

Через деякий час на одному з форумів випускників військових училищ вдалося дізнатись про переїзд Харківського училища у зв’язку з військовими подіями. Курсанти закінчували навчання вже на новому місці, а дехто в іншій школі.
Кожен новий факт подавав надію на успішне розслідування. Нагрудний знак, про який ніхто нічого не знав, раптом став цікавим для багатьох істориків та дослідників. Історичний детектив ніяк не хотів закінчуватися. І він продовжився.
Про нашу дослідну роботу дізнались за кордоном і звернулись з особистим проханням в проведенні генеалогічного дослідження для громадинина Ізраілю, дідусь котрого до війні жив в Україні. На той момент ніхто не міг подумати, що ці історії можуть бути пов’язані саме з виготовленням нагород для навчальних закладів.

При знайомстві з замовником, стало відомо, що не всі нагороди, а особливо нагрудні знаки учбових закладів, були затвердженні на державному рівні і виготовлялися за встановленим і спеціально розробленним зразком.
У стінах навчальних закладів існувала традиція вручати нагрудні знаки кращим своїм випускникам. Так було до жовтневих подій.

Революція 1917 року практично скасувала традицію знака випускника, так як це вважалось атрибутом царської Росії. Встановлені порядки червоноармійців не вписувались у “новий ленінський світ”. Але випускники шкіл та училищ бажали продовжувати стару добру традицію і щоб зберегти пам’ ять про навчання, замовляли знаки за власний кошт у місцевих ювелірів.

Революціонери тільки з 1940 року розробили спеціальний символ — металевий ромб з кольоровою емаллю, який вручали відмінникам навчання. Емблема символізувала галузь навчального закладу — сільське господарство, промисловість та ін.
Потім у 1945 року у дизайн знаку додали зображення герба СССР, а у 1958 році затвердили постанову запровадження нагрудного знаку для будь-якого навчального закладу країни — школи, училища, ВУЗу. Саму ж форму ромба, як символ нагрудного знаку навчальних закладів, затвердили тільки у 1961 році. Після цього змінювалась лише абревіатура закладів.

Про ювелірний спосіб виготовлення нагрудних знаків у місцевих майстрів розповів новий замовник з Ізраілю. Він розповів, що його дід до війни займався ювелірною справою і часто брав замовлення від випускників навчання.
Переглядаючи старі папери, онук натрапив на папку з малюнками, серед яких були ескізи. За словами замовника, “наш” нагрудний знак “V-років ПТУ НКВС УСРР” походить на той, що зображений на одному з таких. Дізнатись про це було просто вражаюче…

“Ювелірні знаки”, як дехто їх називає, не були затверджені на державному рівні, але вони існували, хоч і виготовлялися “підпільно” у місцевих ювелірів.
Як до них ставитися і оцінювати? Питання досить суперечливе… Кожен нехай вирішує для себе сам. Однозначно: такі речі унікальні і, в історичному розумінні, є безцінними.
Історики дослідники ставляться до них, як до культурної спадщини. Кожна нагорода і деталь для них несе інформаційний посил, виконує освітню, пізнавальну та виховну роль для сучасного покоління. Геральдисти та ювеліри мають своє бачення і розглядають такі речі з позиції майстерності. Фалеристам не слід бути категоричними і відразу відносити нагороду до “неліквіду”.
Такі знаки не слід плутати з комерційними, які виготовляються сучасними “майстрами” задля наживи і вводять в оману не тільки фалеристів-початківців. Найголовніше, що кожен повинен підкреслити: нічого не буває випадковим. Кожна деталь, це частинка історії, яку творимо ми з вами.

Історія з нагрудним знаком вражає, захоплює і породжує нові питання, відповіді на які слід ще віднайти. Вона не закінчується, а продовжується далі. По переду ще багато цікавого і не розкритого. Кожна найменша деталь має величезне значення для нашого спільного майбутнього, де кожен з нас дослідник і учасник.
Не в кожної нагороди є документ, але в кожної є своя історія і вона набато цінніша за папір.

Олександра Дорошенко

Традиция выражать признательность за доблесть и воинские заслуги  началась еще в Древнем Риме. В античную эпоху уже существовала разветвленная система наград – воинских, коллективных и индивидуальных. К  коллективным знакам отличия в Древнем Риме относились: триумф — торжественный парад армии после выдающейся, «действительной» победы (victoria justa), и малый триумф — «овация» (ovatio).

КАКИЕ НАГРАДЫ И ЗНАКИ ОТЛИЧИЯ СУЩЕСТВОВАЛИ

  • Венки и короны. Их получали воины-легионеры отличившегося подразделения за проявленную храбрость.
  • Почетное копье с боевым   наконечником или без него, золотые и серебряные запястья, цепочки, носившиеся на шее.
  • Фалеры (phalerae). Изначально так называлась занимаемая должность и лишь  со временем — почетным воинским нагрудным металлическим украшением. Как правило, они были  круглой формы в виде крупных медальонов, с изображением головы Медузы Горгоны или Марса, либо звериных морд, обычно львиных. Награда изготавливалась из серебра или бронзы и  крепилась на груди легионеров и их командиров — легатов. Так же назывались и подобного рода знаки отличия, укреплявшиеся на груди или на лбу лошадей и боевых слонов.

ФАЛЕРИСТИКА И ЕЕ РАЗВИТИЕ

Вспомагательная историческая наука “фалеристика”, котора изучает  историю орденов, наградных медалей и знаков отличия походит именно от древнеримского воинского украшения “фалеры”.  В научном обиходе  этот термин закрепился благодаря чехословацкому коллекционеру орденов Олдржиху Пильцем  в 1937. После фалеристика активно развилась в Европе и ширилась по  всему миру.

Тем временем, вместе с “молодой” наукой в Европе начинают появляться новые знаки отличия. Так,  название «орден», от латинского слова «ордо» — «организация», «отряд». В эпоху крестовых походов на Востоке возникали полувоенные-полумонашеские организации — ордена, члены которых наряду с благотворительностью активно участвовали в сражениях с «неверными».

После крестовых походов под  покровительством европейских монархов, члены ордена  носили особую одежду, основным элементом которой был нашитый на нее крест определенной формы. Постепенно крест стал металлическим с лентой или цепью в качестве дополнительного украшения. Рядом с богатым крестом нашивали на одежду звезду. В XIX столетии она стала  металлической. В это время в военном обиходе образовывается понятие «знаки ордена», включавшие в себя крест (собственно знак) и звезду. Лицо, вступавшее в орден, получало право носить знаки этого ордена.

ПРОИСХОЖДЕНИЕ ЗНАКА КРАСНАЯ ЗВЕЗДА

Знак пятиконечной звезды берет свое начало с Древнего Рима от римского бога войны Марса.

Древнеримскую марсианскую звезду, в качестве символической награды,  позаимствовали французские революционеры во время Великой французской революции (5 мая 1789 г. – 9 нояб. 1799 г.). Пятиконечный символ приобрел небывалую популярность и позже стал использоваться в военной символике, как символ борьбы.

Наполеон I использовал звезду на генеральских эполетах своей Великой армии.

Российский царь Николай I последовал наполеоновской армии и издал приказ от 1 января 1827 года для использования марсианской звезды на эполетах офицеров царской армии, а с 1854 года и на погонах.

 

Позже гарибальдийская Италия также использует звезду, как символ борьбы революционной армии, а в 1849 году издадут приказ о ношении звезды-символа вместе с флагом впереди колоны соратников Гарибальди.

Не остались в стороне и большевики, которые решили  марсианский символ использовать во время Гражданской войны Красной Армии. Поскольку римский бог Марс считался не только покровителем войны, но и весны, – то есть плодородия и растительности, революционеры использовали звезду для отображения идейности своей революции: борьбы трудящихся за свои права, за мирный труд. Красный цвет послужил отображением мужества, стал силой борьбы и огня, который очищает.

Официально красная звезда  была утверждена наказом Льва Троцкого в мае 1918 года и называлась “Марсовая звезда с плугом и молотом“. Ее изображали, как воинский символ на форме военных Красной Армии и носили её на треугольной колодке, слева на груди .

Изготовляла “Марсовую звезду”  ювелирная фирма Бовзей на высокохудожественном уровне. Именно ювелирами Бовзея был предложен её дизайн с лавровым обрамлением  и дубовыми листьями.

После этого нагрудный знак стал называться “Революционный военный нагрудной знак Красная Звезда“.

НАГРАДЫ ВРЕМЕН РУСИ

Награды на просторах нашей земли появились еще во времена Руси. О первом историческом факте награждения говорится в «Повести временных лет», 1100 года, где Нестор летописец  ведает о набеге половцев на Киев. В рассказе упоминается награждение Александра Поповича (в будущем герой русских былин Алеша Попович) самим князем Владимиром Мономахом золотой гривной — массивным золотым обручем, носившимся на шее.

Золотая гривна Владимира Мономаха

Со временем на Руси создается и развивается воинская система наград и поощрений гражданского жалования и государевого. В 30-х годах  XVII века на части жалуемых предметов появляются надписи, рассказывающие о том, кто, когда и за что получил награду.

Первые “золотые” наградные знаки появились в 15 ст. Примером золотого награждения  можно считать награждение экспедиционного отряда, названный в источниках «Устюжской судовой ратью», за трудный поход по Волге к Казани и успешное возвращение в Нижний Новгород.

В дальнейшем на протяжении более чем двух столетий   “золотыми” знаками были отмечены: командир   войска Ермака за отличия в Сибирской военной экспедиции против Ку-чума,  рядовые казаки — деньгами и сукнами,   известный землепроходец Ерофей Хабаров, за поход на реку Амур получил в награду «золотой» в 10 «угорских» (весом в 10 венгерских золотых дукатов), а его подчиненным было послано 200 золотых копеек и 700 серебряных позолоченных.

МАССОВЫЕ НАГРАЖДЕНИЯ

  • В истории значатся факты массового награждения. Речь идет о  воссоединении в 1654 году Украины с Россией. Историки свидетельствуют о награждении  войска Богдана Хмельницкого, которому было послано более 70 тысяч таких знаков отличия различного достоинства. Сам гетман был удостоен наградой в 10 «золотых», его сын Юрий — в 4 «золотых», а войсковой писарь Иван Выговский получил медаль в 6 «золотых».
  • Более масштабное награждение связано с  Крымским походом 1687 и 1689 гг, после которого   главнокомандующий князь Василий Голицын получил массивный «золотой» на золотой  цепи с изумрудами и рубинами. Эта награда в наши дни храниться Оружейной палате в РФ. Остальные  участники этого похода должны были получить награды достоинством от 10 «золотых» до серебряной золоченой копейки. Всего число представленных к награждениям составляло не менее 90 тысяч человек.

НАГРУДНЫЕ ЗНАКИ  В УКРАИНЕ

Нагрудные знаки – специальные награды, выполняющие функции наград, отличительных знаков отличий учреждений, организаций, служб, предназначенных для поощрения и являются одним из компонентов воспитания субъектов на положительном примере.

По функциональному назначению Нагрудные знаки классифицируются по групам:

  • Наградные за достижения в трудовой, общественно-политической, военной, спортивной деятельности.
  • Служебные – указывают на принадлежность к определенным видам служебной и профессиональной деятельности,
  • Квалификационные – предоставляются на достижение определенных уровней профессиональной и спец. подготовки,
  • Академические – предоставляются выпускникам высших и средних специальных учебных заведений;
  • Комеморативные или юбилейные – в знак исторических событий, дат,
  • Членские – предоставляются членам общественных организаций, клубов и т.п.
  • Сувенирные – в память об определенных событиях, явлениях.

В широком смысле к Нагрудным знакам относятся: ордена, медали, кресты, значки. Изготавливаются из разных материалов, главным образом из металла. Носятся, как правило, на одежде с правой стороны груди.

Первые украинские нагрудные знаки основаны в конце 19 – начале 20 в. в ряде гражданских организаций Западной Украины. Как военные знаки отличия Нагрудные знаки приобрели среди Украинских сечевых стрелков в составе австро-венгерской армии периода Первой мировой войны и в военных формировании Украинской Народной Республики (в частности, 1-го Запорожского полка им. Т.Шевченка).

Относительно Нагрудных знаков советской Украины, точкой отсчета можно считать 1917 год, когда бойцов Красной гвардии г. Одесса наградили нагрудными знаками отличия.

В УССР существовало 55 знаков отличия, из них 37 Нагрудных знаков, 3 нагрудных медали и 15 нагрудных значков. Наградные Нагрудные знаки к государственным наградам РСФСР (почетных званий РСФСР, Почетной Грамоты Президиума ВС РСФСР и Грамоты Президиума ВС РСФСР) устанавливались Президиумом ВС РСФСР.

Причисление Нагрудных Знаков к почетным званиям Украины нового образца началось в июле 1994. Законом Украины “О государственных наградах Украины” от 16 марта 2000 года со следующими изменениями установлены почетные звания Украины: “Народный артист Украины”, “Народный архитектор Украины” и пр.

Впервые в правовом поле независимой Украины Нагрудные знаки определены Указами Президента Украины “О ведомственных поощрительных отличиях” (18 ноября 1996 г., № 1094) и “О Примерном положении о ведомственных поощрительных отличиях” (13 февраля 1997 г., № 134), причем министерствам, другим органам исполнительной власти было предоставлено право устанавливать собственные поощрительные отличия, в т. ч. в виде Нагрудных знаков Указом Президента Украины № 650 от 25 июня 2004 г. установлен единый образец колодки к медалям ведомственных поощрительных отличий.

1995-2008 в Украине установлено более 250 Нагрудных знаков, выполняющих функции наградных знаков отличия органов государственного управления. Устанавливались приказами соответствующих министерств и ведомств. Нагрудные знаки центральных органов исполнительной власти, государственных органов и учреждений Украины утверждаются Комиссией наград и геральдики при Президенте Украины и регистрируются в Министерстве юстиции Украины.

Несмотря на большое общее количество, нагрудные знаки, в большинстве своем, весьма редки, а многие знаки до сих пор  не обнаружены в собраниях и на это есть ряд причин.

  • Во-первых, тиражи знаков были весьма невелики, что обусловливалось, например, высокими требованиями по выслуге лет, необходимыми для получения знака.
  • Во-вторых, малое количество выпускников — в большей мере это относится к Офицерским классам, школам и курсам.
  • В-третьих, необходимо учитывать, что после октября 1917 года, в виду присутствия на большинстве знаков многочисленных элементов и символов самодержавия — вензелей, корон, двуглавых орлов, «несоответствующих надписей», хранение этих вещей стало крайне опасным — практически незаконным, что и привело к почти полному их уничтожению.
  • В-четвертых, система нагрудных знаков за окончание военно-учебных заведений, существовавшая до Великой Октябрьской социалистической революции, была сломана буквально в первые дни декабря 1917 г. Несмотря на это,  заложенные ранее традиции, продолжали поддерживать в виду условий нового времени.

    Каких-либо приказов и распоряжений центральных органов по учреждению нагрудных  знаков не было. Курсанты-выпускники заказывали их по своему разумению в местных ювелирных мастерских. Тиражи таких знаков были малы, зачастую менее сотни штук, и встречаются ныне они очень и очень редко. Даже центральные военные музеи не имеют больших собраний таких знаков. Как пример сложности их розыска, можно привести историю со знаком за окончание Военной школы красных летчиков-наблюдателей в Петрограде, или Нагрудной Знак ” V-лет ПТУ НКВС УСРР”, который принадлежал выпускнику Харьковского артучилища противотанковой артиллерии №14. 

 

Нагрудной Знак: “V-лет ПТУ НКВС УСРР”, относится к группе памятных знаков, датируется 1929-1934 гг. По мнению историков и краеведов, Нагрудной Знак принадлежит выпускнику училища/школы пограничников системы военных учебных заведений НКВД или может быть знаком сотрудника позаведомственной охраны при силовых структурах НКВД. По другой версии, Нагрудной Знак изготовлен по случаю окончания Харьковского артиллерийского училища противотанковой артиллерии №14   по заказу выпускника лейтенанта Гашенка Я. Такие знаки заказывали курсанты училищ у  местных ювелиров .

Поскольку большинство знаков изготавливалось из драгоценных металлов: серебра и золота, то с течением времени их подавляющая часть в итоге была переплавлена и уничтожена. Лишь малая часть хранилась в семьях тщательно и нигде и никогда не афишировалась. Часть знаков была вывезена в период массовых волн эмиграции после Октябрьской революции 1917 года.

Все это вместе взятое и привело к тому, что на сегодняшний день известное число самых «распространенных» знаков не превышает 200-250 штук. А менее «распространенные» знаки в хорошем состоянии, в «родных» коробках вообще являются очень редкими и в полном смысле раритетными.

Несмотря на все исторические сложности,  фалеристика развивалась и продолжает интересовать не только историков. Эта историческая наука дает возможность сохранить и поддерживать  уникальные образцы ювелирных мастеров и изготовителей наград, открывать забытые страницы прошлого, ведь каждая награда – это часть истории, которую мы могли потерять.

Об одной из таких забытых историй, где мало кому известный нагрудной знак рассказал уникальную историю времен ВОВ и расширил познания в области нагрудных знаков учебных заведений довоенной Украины, читайте далее.

Елена Хачай

Напишіть нам

forma